Аннотация

Маршалл Зебатинський відчував себе дурнем. Йому ввижалося, ніби чиїсь очі дивляться на нього крізь немите вітринне скло, крізь щілини в дерев’яній перегородці — очі стежать за ним. Зебатинський уже не покладався ні на старий одяг, витягнутий з хтозна-яких часів, ні на загнуті вниз криси капелюха, якого він ніколи раніше не носив, ні на залишені в футлярі окуляри. Він відчував себе дурнем, а це поглиблювало зморшки на чолі і робило обличчя трохи блідішим, чим у пізній молодості не легковажать. І нізащо на світі Зебатинський не зміг би пояснити, з якої це рації він, ядерний фізик, навідує нумеролога. (Ніколи, думалося йому, ніколи!) Чорт! І самому собі не зміг би він пояснити. Ну хіба що тим, що піддався на умовляння дружини. Нумеролог сидів за благеньким столом, купленим, здається, уже не з перших рук. Жодний стіл так не знищиться, маючи лише одного господаря. Майже те саме можна було сказати і про одяг нумеролога. Нумеролог, невеличкий на зріст, пронизував Зебатинського чорними очицями, сяйливими і жвавими. — У моїй клієнтурі, докторе Зебатинський, ще не траплялося фізика, — сказав він.

Отзывы

Прізвище на «С»

Популярные книги