Аннотация

Нечуй-Левицький І.С. ПОМІЖ  ВОРОГАМИ І Перед зе­ле­ни­ми свят­ка­ми, в неділю, го­робцівський ба­тюш­ка, отець Ар­темій Крем­ницький, доб­ре вис­пав­ся по обіді, встав і пішов че­рез усі кімна­ти до за­ли. В залі на ка­напі сиділа йо­го жінка, Су­са­на Уласівна, й пе­ре­див­ля­лась но­вий но­мер ілюст­ро­ва­но­го ве­ли­ко­русько­го жур­на­лу «Ни­ва». Отець Ар­темій і йо­го жінка бу­ли вже лю­де літні. Він був ви­со­кий на зріст, ши­ро­кий в пле­чах, кос­тис­тий, трош­ки су­хор­ля­вий. З-під узенько­го ло­ба бли­ща­ли не­ве­личкі зас­пані тем­но-карі очі, такі блис­кучі, шо й сон не міг зас­лать їх ту­ма­ном. Над йо­го ши­ро­ки­ми ус­та­ми ву­са бу­ли підстри­жені ви­со­ко й рівно і стриміли над верхньою гу­бою, не­на­че в клуні стріха над две­ри­ма. Отець Ар­темій був нер­во­вий, жва­вий і страх не лю­бив, як за бор­щем або за чаєм ву­са лізли йо­му в рот. Він вис­ми­ку­вав їх пальця­ми, од­би­вав­ся од їх чер­во­ним гост­рим язи­ком, за­ди­рав їх вго­ру пальця­ми; а ко­ли во­ни вже геть-то на­до­ку­ча­ли, за­раз ха­пав нож­ниці й спох­ва­ту та спе­ре­сер­дя підти­нав їх як мож­на ви­ще, тро­хи не під самісіньким но­сом. Че­рез це ву­са в йо­го стир­ча­ли над гу­бою, ніби щітка з товс­тої во­лосіні. Розкішні йо­го ко­си бу­ли роз­пат­лані й завж­ди на­со­ву­ва­лись на ву­ха й на лоб і зак­ри­ва­ли й без то­го ма­ленький йо­го лоб.

Отзывы

Поміж ворогами

Популярные книги