Аннотация

Коцюбинський М. М. МАЛЕНЬКИЙ  ГРІШНИК І Дмитрик, восьмилітній хлоп­чик, вис­ко­чив з душ­ної ни­зенької ха­ти, що по самі вікна влізла в зем­лю. Над­ворі бу­ло кра­ще, ніж у хаті. Со­неч­ко підби­ло­ся вже ви­со­ченько і пригріва­ло. Сніг так бли­щав, що Дмит­рик не міг на нього ди­ви­тись і кліпав очи­ма. Бу­ла відли­га, з стріх ка­па­ло, з горб­ка збіга­ли, мов вес­ною, стру­моч­ки та­лої во­ди, го­робці ве­се­ло цвірінька­ли, жидівські ко­зи ни­ка­ли по май­дані, чи не ли­ши­лось де на тор­го­виці хоч стеб­ла сіна від учо­рашнього яр­мар­ку. Се теп­ло, ся не­мов вес­ня­на дни­на се­ред зи­ми ва­би­ли Дмит­ри­ка, тяг­ли йо­го в да­лечінь, на во­лю, он в те місто, що здіймається до бла­кит­но­го не­ба шпи­час­ти­ми вер­шеч­ка­ми цер­ков, зе­ле­ни­ми та чер­во­ни­ми да­ха­ми на кам'яни­цях. Але ма­ти йо­го, Яри­на, ви­хо­дя­чи з відра­ми на що­ден­ну ро­бо­ту, звеліла йо­му сидіти вдо­ма. То­му-то Дмит­рик був сум­ний. Він сте­жив очи­ма за матір'ю, що, зігнув­шись під важ­ки­ми відра­ми, пов­ни­ми во­ди, пе­ре­хо­ди­ла ву­ли­цю, ба­чив, як у бруд­них хат­ках уз­довж ву­лиці відчи­ня­лись двері, ви­со­ву­ва­ли­ся звідти жидівки і гу­ка­ли на йо­го ма­му:

Отзывы

Маленький грішник

Популярные книги