Аннотация

                                                   Григір Тютюнник                                                            АЗАРТ На Воронячому ярку завивала машина. То засвітить фари і б’є світлом по мокрих деревах при дорозі, то погасить їх і виє у пітьмі. І то щоразу: як тільки перепаде хоч маленький дощик, так на Воронячому й ревище. —Порвуть машину,—охрипло каже Олекса Помазан до Сергуні Чабана, свого товариша, що йде поруч і свистить. —Хай рветься. То залізо,—одказує Чабан. І знову насвистує. Гарно, тонко і правильно веде пісню про Байду. Він і співає добре, але нечасто, і, співаючи, плаче. —Це голова газує,—хрипить Олекса Помазан. —А ти відкіль знаєш? —Бо на газ давить боязко, як мадамочка. Наші хлопці-шофери, ті так: газонув, рвонув і висмикнувся. Хоч і кузов у ярку зоставсь, аби кабіна вискочила. Мо’, сходимо підмогнем? — Давай. Дурним сили не шкода. То й справді був голова колгоспу Юхимович, родом із сусіднього села, освічений (агроном), щупленький і тендітний чоловічок, схожий на дівчину в окуляриках. Він був трохи під чаркою, бо дихнув на мужиків гаряченьким — путівцями поміж тутешніми селами інспекція нечасто вештається, хіба лисиця дорогу перестрибне.

Отзывы

Азарт

Популярные книги